Директор музею – Тягло Лідія Миколаївна і фото музею

Історія музею
«Світлиця»
Макіївського професійного
гірничого ліцею

I. Назва музею та П.І.Б. директора музею.
Музей етнографії «Світлиця».
Директор музею – Тягло Лідія Миколаївна – викладач, освіта вища (Смоленський педінститут), загальний стаж роботи 38 років в ПТНЗ – 22 роки.
II. Навчальний заклад.
Макіївський професійний гірничий ліцей 86132, м. Макіївка-32, вул. Панченка, буд. 47 тел. 6-64-78, 9-31-83
Директор МПГЛ – Вебер Олександр Федорович.
Музей розташовано у будинку гірничого ліцею (2 кімнати).
У цьому році 1 вересня2009 року виповнюється 18років музею етнографії «Світлиця», який був заснований 1 вересня 1991 року.
Етнографія – це історія культур, вірувань, які були на нашій землі, і про все треба говорити об’єктивно, не протиставляючи і не підносячи жодної із національностей. Тому у викладанні основ загальноосвітніх дисциплін, і особливо етнографії, літератури, історії, філософії, географії - головне, щоб учні засвоїли, які ми сьогодні, де наше коріння. Вони повинні знати не тільки наші достоїнства, перемоги й радощі, а й ті біди, які заставляли народ боротися за своє щастя і місце під сонцем.

Етнографія - це створена у віках наша мораль, духовна культура, історія традицій, обрядів, свят, матеріальна культура, так як у виготовленні побутових речей, речей господарювання, будівництва осель вкладалася душа українського народу.
У навчальній і виховній роботі - я як викладачі ліцею ставлю головне завдання - виховання почуттів патріотизму, гордості і поваги до свого народу, його культури, традиций, обрядів, і досягаю цієї мети через різноманітні форми і методи роботи на уроках і в позакласній роботі.
З метою виховання у учнів національних, історичних і культурних традицій використовуються кращі народні досягнення сьогоднішнього дня, формуються у учнів право на особисті ідеї, оцінку сучасності і вибір ідеології.
У ході навчального процесу постійно поповнюються матеріали кабінету і музею етнографії "Світлиця". З учнями проводиться дослідницька робота в гуртку. В музеї проводяться зустрічі з видатними діячами культури та науки. (Г. Руфф, Р. Козлова, Є. Бутова та інші) які сприяють етичному, естетичному вихованню учнів.
Викладачі працюють у постійному пошуці нових досягнень методичної науки. Тягло Л.М. була на педагогічних наукових семінарах у Києві, Донецьку.

Головна робота з виховання патріотизму і любові до історії свого народу здійснюється на уроці. Вдало проходять уроки:
- "Домашні обереги", "Українське козацтво", "Народні промисли", "Доля на рушникові, "Мати - Берегиня роду", "Національна кухня", "Одяг українського народу", "Хліб - всьому голова", "Рідна українська мова";
- бінарні уроки сукупно з викладачами української мови, історії;
- різноманітність форм і методів роботи на уроці створює проведення лекцій:
"Формування української нації і народність";
"Любіть Україну, як сонце, як вітер, і трави, і води";
"Рідне слово, що без тебе я";
"Осінній час сім погод придбав для нас";
"Знання - це скарб, а вміння вчитись - ключ до нього".
- проведення практикумів (запис фольклорних творів за словами авторів та людей старшого покоління; складання генеалогічного, родословного дерева; написання творів про рідне місто, край, Україну; створення руками учнів виставок, вітражів, макетів; ("3има, літо в українському селі") та інші.

3 метою поповнення експонатів музею "Світлиця" виділені такі основні етнографічні розділи:
- "Культура і побут";
- "Народні знання";
- "Фольклор рідного краю";
- "Український національний одяг" та інші.

При проведенні уроків даються учням попереджуючі завдання за темами: "Дари Донбасу", "Червона калина - символ України", "Народні знання", "Мак червоний між житами", "Хліб - всьому голова". Виконуючи попереджуючі завдання, учні готують самостійно експонати, ведуть краєзнавчу дослідницьку роботу, здійснюють збір, систематизацію матеріалу з ведучих тем; здійснюють збір старовинних матеріальних речей для кабінету, музею (глечики, горщики, писанки, одяг, взуття, рушники, скатерки, серветки).
Поряд з поурочною роботою з краєзнавства в музеї "Світлиця" проводиться величезна виховна робота з систематизації знань учнів, глибокому вивченню далекого минулого українського народу, його героїчних сторінок історії і славних буденних днів козацтва і простого українського народу, що допомагає дітям усвідомити своє місце в справжній незалежній Україні і виховати гідне ставлення не тільки до українського народу, а й всіх народів, які населяють Україну.

Форми позакласної роботи практикуються такі:
- "КВК", "Поле чудес"; вечори за темами: "Мова квітів", "Ой стелися рушничок, стелися", "Мова українська, мова співуча", "Народні свята і обряди" та інші.
- Великою популярністю користуються конкурси: "Українські національні страви (до масляниці), "Гордість Донбасу (до дня звільнення Макіївки й Донбасу від фашистських загарбників)"
- Складання і рішення кросвордів, головоломок тощо
- Проведення козацьких ігор і забав (до Покрова, до Дня Козацтва).
- Створення експонатів своїми руками на заняттях гуртка (писанки, макети, вишиванки, переобладнання і дообладнання експозицій музею, малювання картин, панно).

Ведучу роль в роботі музею "Світлиця" і профорієнтаційній роботі відіграють екскурсоводи і найбільш підготовлені теоретично учні, які ведуть малу дослідницьку роботу, пишуть доповіді, реферати, виступи і успішно їх захищають, а потім і виступають перед широкою аудиторією.
У рамках етнографічного тижня проводяться вікторини, конкурси знань фольклору російського та українського народів, ігрові дискусії, семінари, засідання "круглого столу", рольові ігри, інсценізація уривків із творів ("Маруся" Квітки - Основ''яненка).
Лідія Миколаївна - активний учасник обласного творчого об''єднання художників та народних умільців: працює в гуртку вишивальниць "Світлиця" при Донецькій обласній бібліотеці ім. Н.К. Крупської.
За роки участі у творчому об''єднанні (ТОХНУ) (1995 р.) "Натхнення" Лідія Миколаївна приймала участь у цікавих творчих виставках, зустрічах, лекціях, святах. Географія виставок - уся Україна: Макіївка, Донецьк, Селідове, Київ, Львів, Маріуполь.
Як звіт про творчу роботу були проведені особисті виставки у Донецьку, Макіївці, а постановою секретаріату Спілки Художників України м. Києва Лідії Миколаївні було присвоєне звання "Майстер традиційного народного мистецтва".

Поряд з педагогічною і творчою роботою в музеї "Світлиця" Лідія Миколаївна проводить активну роботу в обласному центрі туризму і краєзнавства, в Донецькій обласній міській суспільній організації - "Центр для глухих" - "Бачити означає чути" в рамках співробітництва міста Донецька з містом Бохум (ФРН).
Лідія Миколаївна проводить активну роботу з пропаганди традицій і звичаїв народів України. Були проведені під її керівництвом і безпосередній участі зустрічі, свята, заняття: "Доля на рушникові", "Писанка мальована", "Одна калина за вікном, одна родина за столом", "Мистецтво німецької та української кухні", "Міжнародні та політичні відносини ФРН", також заняття гуртка рукоділля "Зробимо своїми руками", де професійно і змістовно слухачі одержують основи майстерності з вишивання, робота з кожею, в''язання, флористики.

Особливо плідно и успішно у Лідії Миколаївни були останні п''ять років із створення серії рушників та ікон на духовну тематику. Зараз в планах роботи наступні задачі:
1. Підготовка до публікації в методичній пресі досвіду роботи музею, гуртка "Світлиця" з народної творчості.
2. Вишити ікону Володимирської Божої Матері і два рушника онукам Іллі й Микиті.
3. Продовжити активну роботу у Донецькому ТОХНУ і українсько-німецькому суспільному об''єднанні "Бачити — означає чути".

Таким чином, використовуючи різноманітні форми і методи роботи, викладач гуманітарних дисциплін приходить до висновків:
- необхідно проводити кропітку колективну роботу "вчитель - учень";
- вчитель постійно проявляє внутрішню духовну єдність з учнем з характерною повагою і вірою в творчі сили його;
- спільна робота формує єдність думок, дій, почуттів і волі учнів і викладача;
- розвивається пізнавальне відношення до навчання, дослідницької роботи, виявляється емоційно-вольова і дійова сторона особистості учня;
- у творчій роботі досягається успішне вирішення задач, творчості, а не шаблонного знання, будуються принципи співробітництва, активізації навчального процесу.







Методичне керівництво здійснює Макіївськнй краєзнавчий музей.
Рада музею складається з 17 чоловік: 2 викладача Тягло Лідія Миколаївна - директор музею, Леонова Катерина Федорівна – заступник. Склад учнів ради музею змінюється.
Мета роботи музею: національне і естетичне виховання, художня освіта учнів на традиціях нашого славного талановитого українського народу.
Перш ніж братися за створення музею Лідія Миколаївна поїхала до Києва, побувала в інституті удосконалення вчителів, відвідала музеї столицї, музей архітектури, побуту та етнографії на відкритій місцевості. Приїхала ... і почалася робота (1991р.) Все абсолютно зроблено силами педагогічного та учнівського колективів. Шукали речі в своїх сундуках, комодах, коморах і зносили до нашої хати. Із Землянок до нас переїхали речі із старої хати помічника директора із господарської частини Єрдака Олександра Прокоповича: шафа, стіл, комод, картина, годинник і прядка та інше. Несли все, що знаходили. А наші умільці будували хату, прикрашали її.
Ось перед нами «СВІТЛИЦЯ».
Українська вариста піч завжди займала внутрішній кут з боку дверей (вхідний) і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), де розташовані вікна.
Піч і хатні предмети (кочерги, рогачі, хлібна лопата), за народними повір''ями, могли відводити зло, очищати, нести добробут. Під піччю тримали курей, праски, рубель і качалка. Розмальована піч теж нашими учнями.
Спальна частина кімнати за піччю, в найтеплішому куточку (під «глухою стіною»). Тут же знаходиться колиска, щоб мати могла погойдати дитину, заспокоїти її, заспівати колискової.
На дно колискової стелили солому. I ми це зробили. Висить вона на міцних вірьовках. Колиска повинна мати естетичний вигляд, а тому її прикрашали, робили візерунки. Ось і наші умільці учні постарались зробити її під старовину, пофарбували, зробили красивою. Тут і немовля лежить.
Парадна частина кімнати - більш освітлена вікнами.
По діагоналі від печі знаходиться святий кут (покутъ, червоний або святий кут), у якому розміщені ікони, прикрашені рушниками, цілющим зіллям та квітками. Ось висить лампадка, теж виготовлена нашими учнями, полички, на яких стоять ікони, свячений мак, свічі, свячена сіль, богословські книжки.
Лави дерев''яні, прикрашені килимами. На підлозі доморобні килимки, доріжки.
У центрі стіл. Українська кухня завжди користувалася популярністю. На столі українські народні страви.
Всі ці вироби, які мають такий апетитний вигляд, виготовлені нашими учнями і учнями ПТУ № 46, з якими у нас давня дружба.
Подвір''я на Україні обов''язково мало огорожу. На переважній більшості України, особливо в лісостеповій смузі, огорожу робили (сплітали) з лози (пліт, тин).
Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Тому в подвір''ї у нас є криниця з журавлем.
Здавна у народі кажуть: яка криниця, такий і господар, який поріг, така і господиня.
Криниця у нашому дворі. Це не тільки господарські зручності, але і висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії.
Друга частина кімнати музею.
В цій частині музею знаходяться змінні стенди, на столах альбоми, папки, виготовлені членами гуртка «Промінь», реферати учнів, матеріали з позакласної роботи.
Члени гуртка - екскурсоводи музею.
На цей половині проводяться уроки з етнографії, української літератури, виховні години, екскурсії не лише для наших учнів, а й для інших навчальних закладів.
Видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський писав: «Берегиня - це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли від своїх батъків та дідусів, чим збагатилися і освятилися – хатніми пожитками, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті,- все це і є Берегиня».